2010-01-28 | 13:26:53

Олександр Гливинський

При всій своїй непереборній любові до Італії та Серії А, мушу визнати, що манчестерське дербі у цю середу красномовно показало, чому рейтинг найбільш сильних клубних чемпіонатів сьогодні очолює англійська Прем‘єр-ліга. Навіть незважаючи на те, що дербі було зіграно у рамках Кубка ліги. Але вже у цьому ще один додатковий аргумент: на цей матч обоє наставників виставили  найсильніших, тоді як на Апеннінах у кубковій грі обидва клуби стовідсотково  виставили б «мікс» основи й резерву.  Порівнювати якраз є  з чим: у неділю дербі зіграли «Інтер» і Мілан». І якщо превалюючим відчуттям у цікавому протистоянні на «Сан-Сіро» була напруга, то у середу на «Олд Траффорді» панувало видовище. Насправді, мої симпатії до італійської «Серії А» аж ніяк не зменшилися, просто не висловити захоплення грою «Юнайтед» і «Сіті» було б злочином проти футболу.

По-перше, була інтрига – «блакитні» понад тридцять років нічого не вигравали, а Манчіні так переможно почав свою тренерську кар‘єру в Англії, а тут ще така нагода перемогти самого Алекса Фергюсона у домашньому дербі! Власне, перший крок Манчіні зробив минулого вівторка, обігравши «Юнайтед» у першому матчі півфінального раунду, треба було лише довести справу до завершення, не програвши на полі ненависного суперника. І тоді італієць подарував би солодкий реванш за образливу поразку у дербі, що відбулося в рамках чемпіонату, коли переможний гол «Юнайтед» забили   на шостій доданій хвилині зустрічі, хоч вважали, що арбітр додав аж надто багато часу! «Вендетту» треба було здійснити на тому ж самому місці – на «Старому Траффорді» :), 4 місяці по тому. Але такі протистояння лише заводять наставника, ім‘я  якого нерозривно пов‘язане зі знаменитою ареною і є історією Великої гри. Алекс Фергюсон вчора переміг цілком «по ділу» і молодшому колезі шансів фактично  не залишив, хоч в британському футболі і буває все. Але Фергюсона двічі не обдуриш, до того ж у тактичному плані італієць не висунув якихось цікавих контраргументів. Фактично інтригу у матч за рахунку 2:0 повернув  «карколомний» і водночас супер-технічний стрибок Тевеса, який  спромігся забити неймовірний гол і подарувати своїм фанатам надію на овертайм. Хоч з логічного ходу гри це не випливало і  «Манчестер» впевнено вів гру після двох забитих м‘ячів. Але в тому і видовищність англійського футболу, що інтрига виростає нібито з нічого. Хоч насправді, просто її ймовірність у даний момент значно вища, ніж в інших провідних чемпіонатах з причини дуже високих швидкостей і рефлекторної  здатності гравців постійно йти на м‘яч, навіть не чекаючи передачі, але точно знаючи і будучи впевненим, що ця передача буде на ту саму лінію, на яку вони вистрибують. Власне вистрибують, а не просто набігають. Ця функція  «гри на випередження» запрограмованого у мозку бриатнрського футболіста автоматично. У цьому ніби й нічого нового немає: так грають при відпрацьованих командних діях, але в Англії так було завжди і  традиційна британська консервативність і незмінність традиції сьогодні дає блискучі  результати, бо в й Прем‘єр-лізі зібрано найбільшу кількість провідних майстрів футболу. Фактично в Англії, як гасали всі півтора століття з одного кінця поля до іншого, так і гасають, різниця лише в тому, що тепер у цьому бере участь більша кількість майстерних футболістів і більша і, головне, якісна, кількість тренерів з усього світу, тому й результат більш вражаючий. Як наслідок, футболісти  перестали бездумно гасати від лінії до лінії, а почали діяти більш технічно і тактично грамотно. Але місцевий футбол, як і належить господарям, зберіг свою характеристику і незмінність принципів, а тому кожному приїжджому слід пристосовуватися, а не навпаки. Плюс в англійських клубів з‘явилися  не лише англійські власники, які вкладають у них великі гроші і ведуть маркетингову і рекламну політику не так консервативно. Тому й маємо найбільш яскраве видовище саме на островах. Хоч, звісно, неправильно буде казати, що всі найсильніші гравці сконцентровані саме тут: інші Ліги теж не номер відбувають. Але Англія тримає лідерство. Поки що.     

Так–от, повертаючись до Фергюсона, який у характерному матчі показав, як слід вчитися грати у Британії новачку Манчіні і  здобув блискучу перемогу, незважаючи на феноменальний стрибок Тевеса. Фактично італієць і не поставив складних завдань для Старого Хитрого Лиса за рахунку 2-1: Манчіні  мріяв про те, щоб перевести поєдинок, сподіваючись, що зможе щось придумати під час додаткового часу, але такої можливості йому не дали. «Юнайтед» по-англійськи класично задавив «опонента»:  те, що не зробив Флетчер, здійснив Руні – головна ударна сила «дияволів». І це, знову,  за канонами жанру англійського футболу: у доданий час (хіба що не на шостій доданій, а на другій) і забиває той, кому належить за  «сценарієм» – форвард. Не стримаюся від оплесків стоячи: браво! Браво, англійський футбол! Браво, Сер Алекс!

Тепер з таким же інтересом чекаємо наступного великого протистояння у неділю: «Арсенал»  проти «Манчестер Юнайтеда». Хоча ні, це перш за все Арсен Венгера  проти Алекса Фергюсона. Два найбільш тонких психолога, найбільш вправних тактика (посперечатися хіба міг би Рафа Бенітес), два найбільш успішних в сенсі внутрішніх змагань (це для Венгера :)) наставника. На кого ставити у такому матчі? О, певно на всіх і ні на кого. Це ті ігри, які ми любимо за непередбачуваність. Тому моя порада Вам, не псуйте собі задоволення від перегляду видовища ставками на ТАКЕ протистояння, набирайте очки на більш прогнозованих іграх! І вболівайте на здоров‘я! :)

Просмотров: 312